вівторок, 24 вересня 2013 р.

MTB Marathon Pylypec 2013

Для мене Пилипець почався трохи швидше, ніж для інших учасників.

http://www.mtbmarathon.com.ua

 П'ятниця, ранок, сильно дощить, їду на вокзал, квитки на мукачівку вже маю, як завжди, прилітаю за кілька хвилин до відправлення(хоча ні, зазвичай, прилітаю за кілька секунд до відправлення), весь мокрий. Чепіль теж весь мокрий, помагає мені пакуватись в вагон. Зустріли Батаба, який їхав в Сколе він нас пригостив чаєм з термоса. Заїжджаючи в тунель, мали надію що з другого боку на нас чекатиме тепле сонечко, але ні... Сонечко не виходило. Я кажу Чепілю "все нормально, сонце після обіду вийде."

 Ми їхали на день швидше, щоб допомогти Назару розмічати трасу, і в той момент сподівались, що сонечко таки вийде після обіду...

 На вокзалі  дочекались Назара на машині. Хоч і не все гладко  виходило з організацією марафону, проте Назар не видавав свого невдоволення, в нього був чудовий настрій: "Добрий день! Поїхали з нами!"- коронна фраза Назара, якою він завжди ділиться позитивом з іншими. Буває, їду на байку, слухаю музику, дзвінок, не дивлюсь хто дзвонить, бо в навушниках, а телефон в кишені, відповідаю на дзвінок: "Слухаю". І чую Назара: "Добрий день! Поїхали з нами!" ці слова настільки підбадьорюють і дають стимулу до дій, що аж розпирає, думаєш, що ж на цей раз придумав той невгамовний, яку покатушку, тренування, поїздку чи просто побухати в лісі біля вогнища в хорошій велосипедній компанії, причом "побухати" в нас поняття має більш здорове значення, безалкогольне. Отримати порцію ейфорії, психічного розвантаження і емоційного піднесення ми можемо дещо іншим способом, вигребши крутий і затяжний підйом на високому каденсі, з максимальним пульсом і тремтінням в руках і ногах, коли ноги вже майже судомить, а в голові шумить і темніє в очах. В нас з’явилась ще одна фраза пов'язана з цим: "мудрий в гору не піде, мудрий в гору ригане" багатьом людям незрозуміла ця думка, мало хто доводить себе до такого стану на підйомах, відчувається якась подібність з фразою "тільки втративши все ми знаходимо свободу" от так само віддавши всі сили на підкорення гори можна одержати неймовірну насолоду... 

 Зустріли у Воловці Олега Марчука, він буде знімати дуже круте відео на марафоні, він завжди робить дуже круті відео, крутішого відео, ніж його продакшн з Боярки , я взаагалі не знаю.    
  Приїхавши в Пилипець - почався двіжняк: поселились, переодягнулись, перекусили і погнали розмічати трасу стрічками на всюдихідній машині. Як тільки виїхали, відразу і виглянуло сонечко, настрій піднесений, дуже спішимо, щоб встигнути все гарно розмітити.




Все було б добре, якщо б наш "танк" раптово не сів в ямку з болітцем, та ще й кронштейником вперся в дровенячку закопану перед самісінькою ямочкою...











     Мені, як наймолодшому, прийшлось бігти за трактором, якого ми бачили неподалік, ну я побіг... Неподалік, це якщо на машині їхати, та навіть ровером, відстань зовсім по іншому  сприймається, бігти туди було десь кілометрів 3-4, біжу швидко, надіючись що назад не прийдеться бігти, а приїду такий модний, на тракторі, визволяти козаків з болотяного полону.














     Прибігши до трактора, побачив, що він закритий на ключ, а господаря немає, "от засада" - подумав я, і побіг назад... За той час Спіріт і Назар мудрували і чаклували над танком, майстрували важілі і підпихали під колеса всякі патики, ше трошки розхитали і підважили танк, і таки його визволили з ось цього болота:





































Дзвонять рідні, питають як там, кажу шо спішимо, роблю фотку спеціально для тебе,  все па-па.
Спіріт кричить Нестор! Поїхали! Двері гримнули, мотор загудів...

Далі аж до самої ночі розмічали трасу, невстигаючи, я з Чепільом пішли пішки, туди де машина вже не проїде, сили вже небуло, повертались в Пилипець навпомацки в повній темряві, добравшись до села нас підібрав тим же танком Алекс і довіз в готель, ми помились, наїлись і полягали спати. Завтра важливий день.






















Субота. День старту

Поснідав бутєріком з сиром, шоколадом і кавою, порозминався і я готовий до старту. Я на хардтейлі 26-ері, покришки рейсінг ральф 2,25, з собою взяв пару цукерок і 3 гелі, одягнувся в звичайну літню футболку на короткий рукав і шорти, без жодного утеплення. На старті було прохолодно, тому  покрутив жвавіше за інших, вирвався вперед, хоч сам цього неочікував, потім зрозумів, що в мене тріпл, а в багатьох дабл, от в мене і перевага. До першого торчка доїжджаю перший, тут мене і доганяють всі. На верху першого підйому я десь на 5-6-тій позиції. Їду спуск і кайфую, бачу, що мені виходить добирати суперників на спусках, але відстаю на підйомах, стараюсь не відставати, крутити потужніше, але так не виходить - дуже закислюються ноги, з’являється біль, яка не відпускає все довше і довше. На одному із затяжних спусків вдається дещо відновитись і оживитись, виїжджаю на асфальт.


Потім підйом до 1-го КП. Наповнюю флягу, випиваю ізотонік, їм, пакую кишені яблучками, на все про все секунд 20-30 (досить довго), я завжди люблю щоб у мене все було, особливо хавчик )).   Мене догнав Молодід Сергій,  їдем трохи разом, потім  я знову відстаю на  підйомі.  І ось, довгоочікуваний спуск.  Подумав, раз не виходть в мене добре крутити в підйоми ,  то хоч спусками буду добирати, досить добре розганяюсь і обходжу двох суперників,  добре тримаю швидкість, задоволений вибором покришок,  мої  ральфи чудово тримали,  хоч перед стартом харився, думав що заб'юсь,  в мене з’явилось більше впевненоcті,  круті спуски почав гнати несамовито, на грані зриву покришок, на грані зміїного укусу, на грані вильоту в комиші, перелітав нерівності траси, відчув що їду не на максимумі, а на 110% від максимуму, і тут з’являється відчуття максимальної концентрації, і сприйняття реальності змінюється, кожна секунда в той момент триває ніби в 5 разів довше, і все усвідомлюєш, і небезпеку і то, що може відбутись через міліметр необережного руху, здається що один раз моргнеш і все, ти вже настромлений на смереку. На такій швидкості час уповільнюється, повітря стає густішим, відчуваєш себе Суперменом, Бетменом, Робін Гудом, Спайдерменом в одній особі, в жилах тече концентрат адреналіну, це відчуття найбільшого задоволення, щастя в чистому вигляді, найкраще відчуття, краще наркотиків, краще героїну, краще ніж допінг, кокс, крек, гашиш, конопля, марихуання, лсд та екстезі. Краще ніж секс, фелляція, груповуха, мастурбація, камасутра. Краще ніж ранкова гімнастика. Краще ніж стрибати з парашутом і пірнати в ополонку. Краще ніж бананово-молочний коктейль, арахісове масло чи круасан з шоколадом. Краще ніж мати новенький карбоновий підвіс вагою 8 кілограм. Краще ніж світанок після найдовшої ночі. Краще ніж всі транси Далай Лами, ніж всі уколи тестостерону Шварценеггера, колагенові губи Памели Андерсон і виступ українських боксерів на Олімпійських Іграх... Краще ніж футбол, баскетбол, хокей, біг, плавання, стрибки, метання, боротьба, бої без правил, теніс, гонки, серфінг і всі види спорту разом взяті... Краще ніж завершення ремонту. Краще ніж зарплата, аванс, премія, відпускні і лікарняні в один день. Краще ніж свобода, краще ніж життя.
 
   Виїхавши на другий асфальт, відчув як тремтять руки від напруження, перевів подих, познайомився з Доманіцким Валерієм, який теж їхав Гігу але в категорії 30+.  Далі був підйом  до Ізок і спуск, який я вже не зміг проїхати безбашки: руки й далі трусились. Наступні підйоми й спуски проходили мальовничими місцями, їхалось ніби на одному диханні: рівно і без ривків. На одному із спусків розрізаю боковину покришки, розріз десь на 2 сантиметри, я у відчаї, розумію, що цей марафон для мене вже закінчився....
    На щастя, є на світі добрі люди - Сергій Молодід, з яким ми так завзято ганялись всю дорогу, дав мені свою запасну камеру і балончик. Так, тепер треба придумати що з тим всім робити...  І ось ідея, в місці розрізу підкладаю між камерою і покришкою тюбик з під гелю, відгризши перед тим корок (не викидайте тюбики, вони можуть пригодитисья))),  таким чином появляється надія на те, що доїхати до фінішу зможу! Змайстрував колесо і їду далі, але вже дуже обережно і неспішно, насолоджуюсь трасою, погодою, життям... На останньому КП дивлюсь на покришку: тюбик трохи сповз так, що видно голу камеру. ДХшний спуск, мабуть не витримає  мій колхоз, їду акуратно...  Мене догнав Пако,  потім нас з Пако догнав Красов Віталій, так і їхали разом аж до самого фінішу. Камера витримала, але вже на фініші побачив, що вилізла з дірки гуля, розміром з жолудь, яка терла об пера рами, мені пощастило, що я доїхав до фінішу! Ура!

 Пилипець мені шалено сподобався, всім раджу їхати в наступному році. Дякую всім за компанію і до зустрічі на "Пилипець МТБ 2014"!!!

 

субота, 5 січня 2013 р.

не хочеться дізнаватись про таких людей після їхньої смерті